Не чути жаб’ячих канцон,
Цвітіння щасного не зріти.
Лягає памороззю сон
На яблунь виснажені віти.
Лишаєш, осене, співця
У сквері траурно-червонім,
Яким гуляв би без кінця,
Коханій гріючи долоні.
Вдихав би палко петрикор,
Тремкою втіхою окутий,
Аби остуджений мінор
Нутром до глибу осягнути...
Вже скоро обшири зима
Запудрить щедрою рукою –
Якби ж я з краєм задрімав,
Снячи теплінню неблизькою!..
Вчуваю: цілиться бліда
Тихцем хуртечами у душу
За те, що осені віддав
Ретиве серце без примушень.
[i]26.ХІ.23 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999505
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2023
автор: Прозектор