Відчужений погляд кудись у нікуди.
Під віком лежить перед мамою син.
Хрестом дерев’яним хтось вкрив йому груди,
Черкають напругу чиїсь голоси.
Тремтять у руках материнських гвоздики.
Донець узахлин затужив під веслом.
Допоки не чутно загрозливих риків,
На хвилях несе до могил за село.
А мама не плаче. З повік ні сльозини,
Лиш очі припухлі чаїно ячать.
Хитається думам у такт, мов лозина,
Вуста зберігають скорботи печать.
— Ви знаєте горе?— питає з світлини.
— В наш вік десь ви бачили стільки смертей?
Я човном везу домовину із сином…
Хтось з вас пережив біль утрати дітей?
Світлина Еріка Мармора, яка облетіла мережу, зроблена у Старому Салтові – селищі на Харківщині, яке з перших днів повномасштабної війни опинилося в окупації. Загарбники зруйнували міст через річку Сіверський Донець, який був єдиним шляхом на протилежний берег. Тому людям доводиться користуватися човнами.
Тож матері, яка втратила свого сина, довелося перевозити труну через річку на човні, аби поховати його. На човні четверо людей (якщо не враховувати фотографа), серед яких матір загиблого з букетом квітів, труна та хрест. Цей щемливий кадр облетів мережу і розчулив тисячі користувачів.
https://24tv.ua/mati-veze-chovnom-trunu-tilom-sina-yakiy-viddav-zhittya-za-ukrayinu_n2234939
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997966
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2023
автор: Valentyna_S