О, як же на душі буває кепсько,
Коли розчарувався у любові,
Неначе дощ химерний б'є в обличчя.
Байдужий вітер виє й гірко кличе
Туди, де загубили, ніби кепку,
Чуттєвості дарунок, ніжне слово.
Дорога вже закидана камінням,
І хмаровиння скупчилось у серці.
Гілля дерев навмисно вже зламали,
Бо буревію розгулятись мало,
Йому потрібно, мабуть, хрускотіння
В душі до суму тих розбитих терцій.
І лист пожухлий раптом влігся смирно
На землю, розчаровану до болю.
І порожнеча ліпиться із глею,
Нічна звивається печаль змією
І так блищить набридливо, настирно
Повзе, сичить по скошеному полю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994532
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.09.2023
автор: Світлая (Світлана Пирогова)