В наших шахах з тобою,
Всі фігури приховані,
Кожен хід авантюра,
Знає це лиш король,
Не слідкує за грою,
Тільки янгол мій скований,
Він, без сумніву в курсі,
Яка в мене тут роль.
Офіцером не стати,
Мрія ця нездійсненна ще,
У подряпинках дошка,
І я білий пішак,
День вчорашній, з фігурок,
Вже розпалює вогнище,
Б’є копитом кінь чорний,
Й оголошує шах.
У руках королеви,
Моя доля незаздрісна,
Вона жертвує легко,
Офіцера й коня,
Ну, а я, пішак тільки,
Тож звичайно, що знайдеться,
Той, хто викине з поля,
Щоб скінчилася гра.
Я пішак в колір снігу,
А у неї плоть чорна ніч,
Нас таких цілий ряд тут,
А вона лиш одна…
Десь клітинки зійшлися,
Навіть поряд був пліч-о-пліч,
Та зросла з фігур чорних,
Поміж нами стіна.
Маюсь вже не на полі,
Сенс життя, розбазарив десь,
Лиш по правилам гравши,
Я програв, певно, гру…
У подряпинах дошка,
В ранах, майже, і я увесь,
Бо кохав королеву,
А не просто туру.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994392
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.09.2023
автор: Ярослав Ланьо