Вітер пісню свою заспівав,
колисавши насуплені хмари...
Ті причуди - посеред заграв,
не лякали закохану пару...
- Моє серденько, любе дівча,
пронесу почуття крізь століття!
Ти тримайся міцного плеча...
доля завжди з ним буде зігріта...
Я цілую тебе під дощем...
Хай гроза скаженіє у небі!
Під ребром розливається щем –
пригортаю жадану до себе!..
- В нашім ріднім щасливім краю
будь світанком моїм і зорею...
Коли поряд, я наче в раю!
Будь, кохана, навіки моєю...
* * *
Вітер пісню свою ще співав,
але хмари стікали під ноги...
Стало менше на небі заграв...
а двох милих... чекали дороги...
14.09.2023 р.
Фото з інету.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993874
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.09.2023
автор: Любов Вишневецька