Смоли стікають з дерев на межі,
вигини тануть в руках,
це оніміння — мов мед на ножі,
тепле тремтіння так манить, скажи?
ти – моя воля й аркан.
Пальці топлю у джерелах краси,
плине ритмічно наш час,
в морок пірнає весь вулик-масив,
сяй, не згасай, ще хвилинку відсип.
Для забуття. Від нещасть.
Хочеш, у вирі з інстинктів і дій
чари вплету у живіт?
Ми у синергії грішно-святій.
От і сирена кричить про відбій,
ми як ніколи живі.
© Олена Галунець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991221
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.08.2023
автор: Олена Галунець