Навкруг була лише суцільна темінь,
така, що не розгледіти долонь —
я бив, неначе крицею об кремінь,
із себе добуваючи вогонь.
З того вогню народжувались зорі,
а разом з ними і усі світи. —
Незаймані, відверті та просторі
для всього, що могло б колись зрости.
Для кожної маленької зернини —
родючі ниви, сповнені щедрот.
Для кожної окремої родини —
спорідненість під назвою народ.
Все має власний за́родок, початок,
первинний поштовх — чинник рушія,
прелюдію, зачин... І на додаток
віддавна і донині, все це — я.
У першім кроці, в кожнім першім кроці...
Вперед, назад... — потрібно просто йти.
Лишати слід в бурхливому потоці,
крізь урвища будуючи мости.
У першім слові, дотику, цілунку,
породжуючи мрії та думки,
знаходячи шляхи для порятунку
помі́ж двома серцями навпрямки.
Безперестанно, в кожній першій миті
подій, обставин, задумів чи справ,
в коханні вічнім, вродою сповитім
і в самих перших променях заграв...
В усьому я. Усе — моя порода.
Буквально скрізь і в кожному — мій слід.
Тому усе навколо і природа,
що при мені. Адже в цю мить я — Рід.
Можливість статись на́дана усьому.
Без виключень, умов або вимог.
Потрібне тільки рішення свідоме
про те, ким бути і зробити крок.
Не варто покладатися на вдачу —
цінніше те, на що спромігся сам.
Ціль розв'язання кожної задачі —
надати усвідомленості дням.
Лунає спів, розпалюючи душі
від самого народження світів.
Хто поміняє хочеться на мушу
додати зможе пару власних слів.
Роби, що мусиш віддано і вперто,
всього себе дощенту віддавай.
З самим собою будь завжди відвертим,
а потім хоч до краю, хоч за край.
Отримавши у дар свободу волі,
здавалося б, живи — не зволікай.
Натомість чу́тні дорікання долі
у купі з галасливим: Дай! Дай! Дай!
Щоб в скриню ще нових речей напхати
і то не позбавляючись старих.
От краще б спромоглись не видихати
при намаганні знов зробити вдих.
У кожнім я — тож змушений давати.
Усе і всім для здійснення бажань.
Хоч можна досягати результату,
не вдаючись до сліз або благань.
Даю усе, щоб кожен став собою:
можливості для зрад і перемог,
знаряддя праці, обладунки, зброю...
Виходить я, коли даю — Дажбог.
Завжди у стрій шикуються події —
неспинний рух пов'язаних речей.
Усе зі всім весь час взаємодіє
для спільного утілення ідей.
Тож випадковість — це закономірність,
загальних вчинків невмолимий плин,
зумовлена майбутня необхідність
непізнаних обставин і причин.
Життя — це шлях, захоплива пригода,
в якій можливо справдитись сповна,
де всі охочі матимуть нагоду
закарбувати власні імена.
Впливаючи на інших мимоволі,
в реальність кожен зробить внесок свій.
Без остраху, назустріч власній долі,
несеться всесвіт в струмені подій.
З надривом кличе пристрасть в невідоме,
нових здобутків прагнучі чимдуж. —
І я стримлю, шукаючи питоме,
пронизуючі простір вітром душ.
Я в кожному потоці, в кожнім русі
невідворотно лину звідусіль.
Зіштовхую тих, хто зустрітись мусить
стрільцем, який завжди влучає в ціль.
Самотність атрибут світобудови,
що змушує тяжіння віднайти,
тож я єднаю струнами основи,
піснями звеселяючи світи,
і роздуваю іскри одинокі,
що в темряві блукають між зірок.
Старий, як світ, але стрімкий нівроку,
нестримний розповсюджувач Стрибог.
Дорогу від припущень до поняття
здолають тільки ті, хто буде йти.
Упертість, наполегливість, завзяття
потрібні для досягнення мети.
Триває бій, спричи́нюючи хвилі,
відлуннями у всьому стукотить,
гартує дух в життєвому горнилі,
вимірюючи стуком кожну мить.
Усе завмерле з часом кам'яніє,
стає байдужим, а потому мре.
Життя — рухлива вогняна стихія,
яка з собою обраних бере.
Потрібно йти усупереч ваганням,
сум’яттю чи відсутності шляху,
не зраджувати власні сподівання,
не потурати ліні і страху.
Не скиглити в очікуванні страти,
а гідно опиратись будь-чому.
Та блискавкою простір розтинати,
мов батогом періщачи пітьму.
Долати імовірні перешкоди
та нищити недоліки в собі,
довкілля боронити від знегоди,
віддаючи всі сили боротьбі...
Йти до кінця. Робити все, що треба
щоб знов настала вранішня зоря.
Від сумнівів дошкульних прати небо,
а від пітьми серця. Най буде пря!
Одвічна пря усього із собою.
За право доторкнутися до струн.
Усім за все! Під час загроз і бою,
коли вершаться долі — я Перун.
Усі шляхи збігаються до мене.
Всі подорожі в сутності мої...
А досвід, покидаючи арену,
додому повертають носії.
Та знову в путь жене без відпочинку
жага моїх невтілених бажань,
охоча до найменшого відтінку
небачених іще переживань.
Чого вартують прагнення без дії?
Удача — нагорода за труди.
Вирують сварги під напором мрії,
серпами пожинаючи плоди.
Ніщо ніде безслідно не зникає
нізвідки не береться, а лишень
істотних змін опісля набуває
і тим новий розпочинає день.
Розкручується колесо повторень,
в майбутніх вчинках залишає слід
вервечкою постійних перетворень,
що спонукають рухатися світ.
Всі нескінченно носяться по колу.
Можливо хтось і вирветься колись.
Хто схибить — вирушатиме додолу,
хто здужає — відправиться увись.
Я, власне, той, хто проявляє суті,
хто сварить за упадницьке ниття,
хто завжди поруч в радості і скруті,
хто віддано чекає вороття.
Весь світ — це усвідомлені початки
моїх надій, переконань, тривог...
А я суворий Дідо для нащадків,
тому і прозиваюся Сварог.
Щоб сталось чудо — треба стати чудом
і наслідками дивувати всіх.
Бо зрештою ніде по всіх усюдах
немає рук окрім твоїх… моїх.
Гарнішого ніде немає цвіту —
це завжди ти, це тільки ти і є —
немає більше серця, щоб любити,
а тільки це одне — моє… твоє.
Зірок без ліку в океані ночі,
а провідна лише твоя… моя.
Лише тебе в пітьмі шукають очі,
допоки світиш ти — свічу і я.
Ось саме так народжуються міти...
Вночі і вдень, і в сутінках — світи,
роби, як дійсно можеш щось зробити,
бо це зробити можеш тільки ти.
Закохуватись. Дарувати квіти.
Утілювати мрії наяву.
Народжуватись. Битися. І жити…
Допоки ти живеш і я живу.
Все разом відбулось тобою... мною
від крихітних дрібниць і до зірок,
пов'язаних загальною метою
себе вписати у новий рядок.
Я — все що є, було або ще буде —
примарний, явний, всеосяжний Світ.
Я зовні і всередині — усюди.
А ти завжди мій найдорожчий вид.
Звитяжні будні викують основу.
Із палих зерен здійметься росток.
Забуті імена згадають знову,
з'єднавши всеохоплюючим — Бог.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991084
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.08.2023
автор: Сергій Вітер