Безстрашна амазонка й провідниця
у світ стихій, шаманів і вовків,
ти змінювала стійбища і лиця,
онука степових кочовиків.
Підморгувала ратушам і ринвам,
на Ворсклі – коропам, сомам – на Пслі,
і, стримано промовивши "Ірина",
даремно не розтрачувала слів.
Бо знала їм ціну і їхню силу,
бо справжність цінувала над усе,
бо в серці рідний край, мов скарб, носила.
Зростив тебе з роси й свободи Псел.
Промінчик грав на м'язах мужніх вилиць
і слалась по-хлоп'ячому хода.
З твоїх очниць нескорено світились
нестримний ризик, врода молода.
Мисливським духом дихала з дитинства,
пізнавши безліч викликів і лих,
була самим життям – прадиким, чистим
і ватажком зірвиголов малих.
Тепер же, впавши поглядом жагучим,
раптовим жаром груди обпекла
і зникла в лісовій одвічній гущі,
лишивши в серці грудочку тепла...
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989632
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2023
автор: Олександр Обрій