Надя і Віра, сестри-близнючки, росли в батьківській любові та ласці. Тато і мама плекали їх, як квіточки, називаючи їх ніжно ромашечками, бо обидві були зі світленькими кучериками. Дівчатка ні на секунду не розлучалися одна з одною.
Час летів швидко. Надя з Вірою закінчили школу і обидві вступили до університету, обравши спеціальність психолога. Вони й тут були нерозлийвода: разом ходили на заняття, разом займалися танцями, разом гуляли, разом дивилися фільми в кінотеатрі. А коли Надя познайомилася з хлопцем, примудрялися, розігруючи Романа, заміняти одна одну на побаченнях. Але це було всього кілька разів, доки Надя не зрозуміла, що по вуха закохалася в найкрасивішого хлопця, а Віра, у свою чергу, теж зрозуміла, що закохується в Романа. Та Віра настільки любила сестру, що своє кохання залишила десь там, у глибині свого серця, і ніколи ні словом, ні жестом, ні поглядом не показувала цього. Вона, приховуючи кохання навіть від самої себе, після весілля Наді й Романа, вирішила поїхати в далеку Італію, куди їх із сестрою вже давно кликала далека родичка, яка була на заробітках і вдало вийшла заміж за італійця.
Надя, ридаючи, умовляла Віру залишитися у рідному місті, знайти тут своє кохання і бути разом, бачитися щодня та допомагати одна одній. На що Віра, так само ридаючи, відповіла, що вона знайшла вже своє кохання і тому має їхати. Надя, ні про що не здогадуючись, подумала, що коханий сестрички, напевно, живе в Італії і навіть трішки образилася, що Віра своє кохання приховувала від неї.
З того часу минуло чотири роки. Віра непогано влаштувалася в Італії, вона доглядала стареньку, син якої жив в Америці, отримувала за це непогані гроші, частину яких періодично відсилала Наді. Єдине, що не давало їй бути щасливою, те кохання, яке вона сховала навіть від себе. Думала, що тут, у далекій Італії, вона забуде Романа. Але виявилось, що це не так.
Тут, в Україні, їй було набагато легше, коли вона щодня бачила Романа. А тепер усю свою любов вона віддавала цій хворій старенькій, а та у свою чергу не чула в ній душі. І вже було вирішено, що свій будинок за обопільною згодою із сином бабуся подарує Вірі.
А Надя з Романом, живучи в коханні та гармонії, за цей час народили дівчинку Настусю, якій виповнилося три рочки, та хлопчиків-двійняток – Андрійка та Віталика. Їм було по півтора рочки. Родина жила в щасті й любові. Але прийшла біда, коли на неї ніхто не чекав…
Якось Надя відчула нездужання, через кілька днів усе повторилося. Роман повіз дружину на обстеження. Діагноз привів їх у шоковий стан. У Наді виявили онкологічну хворобу четвертої стадії. Лікарі не давали жодної надії. За пів року Наді не стало. Віра прилетіла на похорон сестри.
Маленькі Настуся, Андрійко та Віталик жили в бабусі та дідуся, поки мама лежала в лікарні, а Роман увесь цей час був поруч із дружиною.
Після похорону Віра з батьками поїхали додому, де їх чекали дітки Надії, що були під наглядом сусідки й нічого не знали про смерть матусі. І коли Віра переступила поріг батьківського будинку, до неї на шию кинулася старшенька Настуся. Цілуючи та обіймаючи її, дівчинка радісно кричала: «Матусю, матусенько моя дорога! Де ти так довго була? Я так сумувала за тобою? Ти моя найулюбленіша матуся!»
А в цей час до Віри підбігли меншенькі Андрійко та Віталик і теж закричали: «Мамо! Мамо!» Вони обоє обхопили її шию своїми маленькими рученятками. Віра не змогла стримати сліз, вони текли струмками, а Настуся, Андрійко та Віталик витирали їх своїми рученятами, не відпускаючи її ні на хвилинку від себе. Так було і завтра, і післязавтра… Діти сприйняли Віру за свою маму. І що з цим робити, ніхто не знав. Але все вирішилося якось само собою. Коли Віра сказала Настусі, що їй знову треба їхати, дівчинка твердо відповіла: «Матусю, ми з Андрійком і Віталиком тебе більше ніколи й нікуди не відпустимо. І навіть не смій проситись у нас. Правда ж, братики? І вони, міцно обійнявши, утрьох цілували її очі, ніс, щоки. У цей момент підійшов Роман і тихо на вухо сказав їй: «Віро, ну пообіцяй дітям, що ти більше ніколи нікуди не поїдеш». І Віра пообіцяла. Вона замінила Настусі, Андрійкові та Віталику маму, а вони, звичайно, ні про що не здогадувалися. Хлопчикам було все одно, бо вони зовсім маленькі, а ось Настусі пояснили, що мамі не подобається її ім’я Надя і тепер вона буде Вірою. Так Віра стала для діток мамою, а для Романа – коханою дружиною.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989607
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2023
автор: М_А_Л_Ь_В_А