Коли літа вже блиснуть сивиною
І зморшкою обізветься печаль,
Чужа біда торкне тебе луною,
І сила вже не та в твоїх плечах,
Знай, так приходить старість до людини.
Не в гості йде вона, а… назавжди.
Ще вгадується почерк господині.
Чи руки майстровитого газди.
Живеш тоді в турботі за онуків,
Котрі тебе бентежать власним «я»,
А ти забрать готовий їхні муки,
Бо понад все для тебе вже сім'я.
Життя твоє тече тепер в мінорі,
Навідує безсоння все частіш,
Проблем-турбот у тебе – ціле море…
А ти живи і цим себе потіш.
13.07.2023.
Ганна Верес Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989361
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2023
автор: Ганна Верес