Було місто моє мовчазним,
Була доля його невеселою, -
Навалились враз блискавки й грім,
Почалася небесна феєрія.
Я прокинувся, я не чекав
На ці сполохи, цю канонаду,
Хтось неначе і рвав, і метав,
Небеса всі щосили стрясав,
Накривав усе зливою, градом.
"Заспокойся - казав, - моя люба
І не треба від цього дрижать,
Це для нас порятунок, не згуба, -
Світлі сили небесні гримлять,
Щоби щось в наших душах збудити,
Щоби змить нечистоти земні
Що ніяк не дають людям жити
І страждаємо ми не одні.
Не хвилюйся, погладжу ось спину
Я тобі, - в мене ніжна рука.
Ти пробач, що на тебе нагримав,
Й ця феєрія хай не ляка,
Де литаври гримлять безупинно, -
Це зійшлися і світлі, і темні
Сили в битві кінцевій своїй
І побачили ми недаремно
Вирішальний, рішучий двобій.
Чуєш, наче уже віддаляється,
Що сліпило, глушило нас так,
І здавалось, весь Світ розбивається,
Наче бухкав страшенний кулак,
І по куполу, той що над нами,
Уже так грохотіло як слід,
Ми здригались під цими громами,
Потьмянів наче весь білий Світ.
Та скінчилося все хепі ендом,
Тіні чорні удаль понеслись,
Землю всю, що була мов роздерта,
Освітила очищена вись.
Не хвилюйся, усе буде добре!
Хіба серце твоє не хоробре?
Щезли хмари, - в вікно подивись! "
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988318
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2023
автор: Рунельо Вахейко