Зрелая пара в винницком дворе
набирает питьевую воду из автомата
в пятилитровые бутыли.
И говорит – мягко и медленно –
о том, как было в Попасной.
Очередь за ними раздражается, но тихо.
Все уже знают, как они убежали
при попытке депортировать их
в оккупированную зону.
Люди знают.
Люди всегда узнаЮт.
А они рассказывают, как в их панельке
обвалился подъезд после обстрела –
вертикально, гладенько,
точно шахта.
У них по два комплекта одежды – зимний и летний.
Межсезонье размазано, как акварель школьника,
им жарко в зимних куртках,
но в этом времени
нет никакого между.
Потом лето резко наваливается потным тяжёлым телом.
И таксист вечером жалуется
на чужих детей,
что заляпали заднее сиденье мороженым.
Наконец машет рукой: да что, у меня
свои такие же!
Пятнадцать лет с женой в Бахмуте
строились, деньги копили, ждали этих трёх –
только и успели, что запихнуть их в машину.
Я, говорит, не жалуюсь – вот, с колес кормлюсь,
только мучусь, что не воюю, но
по вечерам они облепляют: папа, папа!
Бывает, плачу по ночам.
В воскресенье всегда отвожу их в Макдональдс.
Из Макдональдса человек в пикселе
с аппаратом Илизарова на предплечье
выносит кофе, расплёскивает –
не дает никому
придержать ему дверь.
Сердится, хмурится,
глубже прячет лицо в тень, под кепку.
Ему запрещали отходить так далеко, но
он никого не слушает и ни с кем не говорит.
Их было четверо в том окопе
под Кременной, в лесу. Если теперь
нельзя поговорить ни с одним из них,
на черта ему пустая болтовня.
Я стою и вспоминаю, какими ломкими
были косые лучи в том лесу
под Кременной.
Люди знают.
Люди всегда узнаЮт.
01.06.2023
(Перевод с украинского)
Оригинал:
***
Зріла пара у вінницькому дворі
набирає питної води з автомата
у п'ятилітрові бутлі.
І говорить – лагідно і повільно –
про те, як було в Попасній.
Черга за ними дратується, але тихо.
Всі вже знають, як вони утікали
від спроби депортувати їх
в окуповану зону.
Люди знають.
Люди завжди дізнаЮться.
А вони говорять, як у їхній панельці
обвалився під'їзд після обстрілу –
вертикально, гладесенько,
чисто шахта.
У них по два комплекти одягу – зимовий і літній.
Міжсезоння розмазане, мов акварель школяра,
і їм жарко в зимових куртках,
але в цьому часі
немає ніякого поміж.
Потім літо різко навалюється пітним важелезним тілом.
І таксист увечері скаржиться
на чужих дітей,
що заляпали заднє сидіння морозивом.
Врешті махає рукою: та що, у мене
свої такі ж!
П'ятнадцять років із жінкою у Бахмуті
будувалися, гроші складали, чекали цих трьох –
і тільки й встигли, що запхати їх у машину.
Я, каже, не скаржуся – ось, годуюся із коліс,
тільки мучуся, що не воюю, але
вони вечорами обліплять: тату, тату!
Буває, плáчу ночами.
У неділю завжди відвожу їх у Макдональдс.
Із Макдональдса чоловік у пікселі
з апаратом Ілізарова на передпліччі
виносить каву, розплескує –
не дає нікому
притримати йому двері.
Сердиться, супиться,
глибше ховає обличчя у тінь, під кепі.
Йому вже забороняли відходити так далеко, але
він нікого не слухає і ні з ким не говорить.
Їх було четверо в тому окопі
під Кремінною, у лісі. Якщо тепер
не можна поговорити з жодним із них,
на біса йому порожня балаканина.
Я стою і пригадую, яким ламким
бувало навскісне проміння у тому лісі
під Кремінною.
Люди знають.
Люди завжди дізнаЮться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985343
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 06.06.2023
автор: Станислав Бельский