В одного дядька був віслюк,
Красунчик,як годиться.
І із цікавості,мабуть,
Влетів на дно криниці.
У дядька клопоту і так
Повнісінькі бесаги,
А тут ще цей дурний ішак
Добавив в мізки браги.
І що робити? Жаль до сліз,
Звичайно,бідолаху.
Чого він в ту криницю вліз?
Не мав інстинкту страху?
Сумне якесь пішло кіно --
Веселого нічого.
Осел старий...хотів давно
Купити молодого.
Вода з колодязя втекла --
Десь іншу мав копати.
Тож,врешті, вирішив осла
В криниці й поховати.
Отож, як кажуть,кинув клич...
Сусіди не ледачі
Прийшли,бо знали -- могорич
Маячить предобрячий.
Летить земля з п'яти лопат
На віслюкову спину.
Це шах!Та поки що не мат.
Десь вихід є єдиний.
Осел не зовсім був ослом,
Не завжди був нещасним,
Крутнув із пасії хвостом
І скористався шансом.
Зі спини землю всю скидав,
Робив тривку опору --
Топтав,сумлінно трамбував
І підіймався вгору.
Подоланий спасіння шлях.
Яскраве сонце знову!
І каскадер наш,наче птах,
Злетіти зміг на волю!
Аж остовпіли мужики,
Господар засміявся...
-- Все добре, --дзенькнули чарки...
Ніколи не здавайся!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984412
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.05.2023
автор: Mikl47