Горіла хата край села…
Скрипіла болем біла вишня.
До неї з жахом смерть повзла
під листям жухлим, ще торішнім.
Лизали спину язики,
нещадно душу обпікали…
Немов медові стільники,
липучим згустком обтікали.
Куди втікать?... — Коріння тут…
Тримає міцно коло хати.
А гілочки он як цвітуть!
Невже і їм пора вмирати?!
Вона так трепетно в саду
Надію берегла останню:
що все тут буде до ладу,
як рід збереться на світанні.
Як в жмені ягоди впадуть,
як сміхом двір лунати буде,
як хліб до столу подадуть,
і святом стане кожен будень.
О, як пече!… О, як болить! …
Кора тріщить під тиском му́ки…
Лиш встигла віти похилить,
сховать сльозу у час розпуки...
16.05.2023
Л. Таборовець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983385
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.05.2023
автор: Любов Таборовець