Її вигадав дикий романтик,
Бездоганну у білому дні.
В розкуйовдженій гриві бантик,
У вродливій поставі княжній.
Бездоганність – раба для забав.
Тож простісінько поміж груди
Він їй серце домалював.
Щоб було чим сліпити в люди.
Вся прекрасна, а серце назовні.
Найстрашніше для бруду вистав.
Серце б'ється немов у жаровні,
Хоч вогонь на малюнку ласкав.
Може й те намальоване серце
Розтиналось на справжнім вогні.
Не малюнок тоді, а люстерце.
Невгамовно ним граються дні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982828
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2023
автор: Андрій Ключ