О мить! І я в тобі колись розтану,
Та розіллюся сотнею струмків.
Вертаються травою води талі,
Просочуються в бруньки боязкі.
Ти вічна, мите! В плині трансформацій,
В постійному згасанні- то не тлін!
Так хочеться віддатися сповна цій
Весні початку нових перемін.
Заквітло. Мить, й пелЮстки сіє гілка,
Де перший лист ховає зав'язь. Мить-
І літо розлилося по узгірку,
Достиглою ожиною пахтить.
Метелик, що пірнув у мить надії
Чи налітався, а уже висить
Десятком лялечок, де сонце гріє
Нове імаго дивної краси.
А мить за миттю відквітує літо
У райдугах і травах степових,
Та на підмостки золотава вийде,
Продефілює пишно, й не зловить...
Мить задощить, і миттю захолодить,
Метелик- гусінь вклякне у корчі,
Чекатиме, допоки талі води
Відродяться, життя роздаючи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982439
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.05.2023
автор: Lesya Lesya