правда війни та правда миру сплелися й переплелися.
військово-морський мартин ковзається по хмарах.
а хмари — то вже й не хмари, а ковбої, що їдуть верхи
з запаленими свічками сонячного вогню:
ангели! їхнє сяйво, пом'якшене чорною ваксою,
проливається скрізь, але не під кронами
незворушних крислатих дерев едему.
ліхтарний стовп стоїть, байдуже склавши руки.
його залізні пазурі вп'ялися конвульсивно
в чотири глибокі-глибокі шахти, чи пак колодязі,
хрест-навхрест розташовані, де плачуть немовлята.
все це, хоч і освячене бляшаним значком порядку,
падає знов і знов з коротким дзвінким ударом,
лиш за ворітьми едему тихо, й нічого не чути.
варвар-солдат з розгону вгруз у пісок головою.
він скаржиться; а поблизу — босий глухий мисливець
безнадійно скликає собак з цілого острова хортиця.
час вирушати! вже кораблі з вишитими вітрилами
рвуться, мов коні з конов'язі, в напрямку до едему.
аладдін, що має лампу й старого іржавого компаса,
слухає настанови монахів, святих утопістів.
вони всі гуртом сидять в мішку, що з лівого боку,
золотого тельця, нав'юченого на бойовий похід. —
він слухає ті повчання, як також і оповідки
про неминучий рай, та все ж йому не до сміху:
немає-бо сміху ніде, лиш за ворітьми едему.
економічні й фінансові з правами на власність відносини
шепочуться та хихикають, сховавшися під крильми
тих, хто приречений діяти й бездіяти відповідально.
чекайте та виглядайте великих царів майбутнього,
а я вам згармонізую ваше чекання, як пісню, —
цвірінькає горобець, самотній в трьох поколіннях,
бо немає царів ні тут, ні за ворітьми едему.
мотоциклетна чорна мадонна тужить, заламує руки.
аж сиплються зоряні іскри з її нової перуки:
хіба не я, циганська романтик-бізнес-леді,
що в мій повіз запряжені канарки та ведмеді,
тримаю в остраху цей світ та все, що в ньому?
не позичайте розуму ні злому, ні дурному.
цей фланелевий гном — він ходить за мною слідком,
підперезаний навхрест великим ритуальним святим рушником,
і збирає мої гріхи, мов стиглі волоські горіхи.
він дивиться благально, мов ластівка з-під стріхи,
бо не знає: вони врівноважують тутешню екосистему,
й лиш немає гріхів, на жаль, там, за ворітьми едему.
в королівстві практично-причинно-дзеркально кривого досвіду
загниває та розкладається досконалий суспільний лад.
заможні та вбогі обмінюються думками й правами власности,
щасливі шукають нещасть, панує тотальна заздрість.
сивий вчитель софістики, риторики та інформатики
конфіденційно питається в учнів: у чому вартість життя?
учні, принцеси та принци, шепочуться поміж собою,
й кажуть: самі побачите там, за ворітьми едему.
сходить чужинське сонце: кинуло погляд скоса
й на мій посмутнілий дім, що ніколи не був моїм.
всі мої друзі — чужинці, зрадники та незнайомці —
всі, кого знаю, стараються скинути
тягар, що на них покладає доля.
кожен бажає жити, як йому заманеться,
знаючи, що за ворітьми едему їх про те не питатимуть.
щоранку перед світанком приходить моя кохана:
цілує, сідає зручно, й повідає мені свої сни
просто, без намагань прикрашати їх чи тлумачити.
я думаю про це, й не знаю, що сказати.
я міг би їх розплутати, щоб виявити правду,
та правді є місце лишень там, за ворітьми едему
https://www.youtube.com/watch?v=r9MXMHzlGIM
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981790
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.04.2023
автор: Lesley