Поховавши жадання в глибинах душі,
Жду зими так, як інші не ждуть.
Пам′ятаєш, казав, що не буде дощів?
А вони, нескінченні, все йдуть...
Споглядаю здивовано світ за вікном —
Уві сні це, чи все ж наяву?
Пам′ятаєш, казав, що життя — то є сон?
Пробудилася: дивно, живу...
А назавтра мені грати роль мимовіль
І сміятися знову невлад.
Пам′ятаєш, казав, що кохання — це біль?!
Помилився, кохання — це ад...
OSAlx 2о22-о6
Рембрандт ван Рейн. Андромеда
*
Отодвинув мечты и устав от идей,
Жду зимы, как другие не ждут.
Помнишь, ты обещал, что не будет дождей?
А они всё идут и идут...
Удивлённо смотрю из квартирных окон -
Я во сне или всё ж наяву?
Помнишь, ты говорил, что вся жизнь — это сон?
Я проснулась, и странно, живу...
А назавтра опять мне играть свою роль,
И смеяться опять невпопад.
Помнишь, ты говорил, что любовь — это боль?!
Ты ошибся, любовь — это ад...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981102
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.04.2023
автор: Под Сукно