Покидала свій дім. Озирнулась назад.
Сліз горохи упали на груди:
"Чи повернусь? Куди? Де та хата, де сад?
Де життя? Де поділися люди?"
Мов на плаху ішла. Десь чекав її мир,
Тільки з пам'яті жаху не стерти...
А в душі ураган. А в душі її вир -
"Чи не краще й мені було вмерти?"
Тихий легіт пробіг по альбому листках,
Що вціліли в розбомбленій хаті.
Потяглась до світлин оніміла рука,
До усміхнених мами і тата.
Тут поховане все. Серед чорних руїн:
Щастя, радість і мрії колишні.
Лиш гойдà вітерець гнізда вільних птахів,
На розстріляних ворогом вишнях.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978764
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.03.2023
автор: Наталя Хаммоуда