Почорніли двори у глибокій зажурі.
У хатах сум і печаль геть у кожнім куту.
Та по воду виходять з них люди похмурі.
Хочуть з кимсь розділити важку самоту.
Заскрипів ланцюжок, піднімаючи вгору
Це стареньке, промокле, іржаве цебро.
Хтось тихенько сказав:"У рашиську комору
Повеліли носити останнє добро"
А сусід розказав, як забрали хлопчину,
Від бабусі, за те, що наш стяг зберігає.
За слова, як він любить свою Батьківщину
І що батько на фронті її захищає.
В окупації тихі та гнівні розмови
І від них,немов сніг, трохи тане біда.
Не втрачаєм надію,що повернуться знову
Наші вкрадені діти, і світло й вода.
Рашист буде розбитий і вигнаний з хати-
Не зостанеться й сліду від кровавих чобіт!
Ми навіки прославим Героїв-солдатів
Бо вони -наша гордість, сила і ОБЕРІГ!!!
20.03.2023рю 12-55
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978554
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.03.2023
автор: НАСТУРЦІЯ