На сірому небі сухі кістяки,
Це сонних дерев арматура,
Гілки – як трухляві старі вітряки,
І мряка сумна і похмура.
По сірому небу пливуть подушки-
Хмарини все далі чорніші,
І швидко фон змінюють шиби-смужки,
В віконній обрамленій ніші.
Із сірого неба стікають струмки -
Прозорі березові сльози,
Тому не веселі лягають рядки -
Бо весну не тішать прогнози.
А небо ще сіре і сонця нема,
Чекання тепла, сподівання…
Мабуть, свої дні доживає зима
І це її днина остання.
26.03.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978278
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2023
автор: Інна Рубан-Оленіч