Можлмво, такі моі слова на тлі війни
звучать дивакувато, але так xоеться
вже мирного вогню... а не шранелі...
[youtube]https://youtu.be/_zWlJpP-ptA[/youtube]
[i][b]Що розбудив мене, xороший мій,
я дяку-ю тобі без меж…
Хоч ніч засипало порошею,
хоч вдень іще не видко cтеж….
І ліс замовк, і пта̀хи гамірні,
в річках студена вкрай вода,
і срібло-інієм обрамлена
твоя дрімуча борода.
Бо наш вогонь палав жаринами,
там танцювали пломінці,
в очах здавались нескоримими
зіниць незгасні промінці…
В вогні палили ми похмурості,
в воді топили лінь і страх,
усмі̀шки – мигавиці з юності –
ряxтіли щастям на вустах.
…В багатті спалена ніяковість,
знесла пересуди вода,
й не зіпсували настрій якось ті:
питво, хмереччя, борода…
І пломінь нас xмільною силою
у вир шаленства відволік…
Й тут… благотворною оливою
враз засвітився сердолік*
І хай ніч грається порошею,
хай сніг вкриває шаль мою!
Ти ж роз’ясив в мені хороше. Я
за те тобі, Огнь**, дя̀-ку-ю̀![/b]
24.03.2023
_________
* Сердолік — мінерал, напів дорогоцінений камінь;
лінґвітсти вважають, що це слово руське, означає:
той, що радує (або що нагадує) серце. [/i]
**Вогонь (старослав.)
[youtube]https://youtu.be/FfdXiqEapCU
[/youtube]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978069
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2023
автор: Олекса Удайко