3. Ключ
Стежок не знаю, котрі завели
З доріг морських додому у цей час,
Але на ґанку я тремтів, коли
За двері скочив і закрив їх враз.
Я книгу мав таємного шляху,
Скрізь космосу екрани захисні,
У далину, не досягти яку,
І втрачених еонів давні дні.
Ключ є тепер до тих видінь в тумані,
Де сонця шпилі і у думах ліс,
В безодні, до Землі занадто дальні,
Мов спогад, нескінченності сюрприз.
Ключ є, та припинив я бурмотіння,
З горища пролунало шарудіння.
III. The Key
I do not know what windings in the waste
Of those strange sea-lanes brought me home once more,
But on my porch I trembled, white with haste
To get inside and bolt the heavy door.
I had the book that told the hidden way
Across the void and through the space-hung screens
That hold the undimensioned worlds at bay,
And keep lost aeons to their own demesnes.
At last the key was mine to those vague visions
Of sunset spires and twilight woods that brood
Dim in the gulfs beyond this earth’s precisions,
Lurking as memories of infinitude.
The key was mine, but as I sat there mumbling,
The attic window shook with a faint fumbling.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975844
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.03.2023
автор: Віталій Гречка