Він повернувся на щиті,
Навколішки ставали люди.
Дощу краплинки по хресті
Стікали цівкою, а груди,
Від болю, розпачу, біди,
Стиснуло так, дихнути годі,
З лиця косметики сліди
Щезали при такій погоді.
Страшне обличчя у війни,
Каліцтвом, ранами лякає,
Чатує смерть десь за спини,
Вона черговості не має.
Він ще і дня не воював,
Навчання, полігон, казарма…
З ракет їх ворог обстріляв
Смерть випадкова, що за карма?
Коли вмирав щось шепотів,
Що ворога не бачив в вічі…
Він жити як ніхто хотів
І мрії були чоловічі.
Щось героїчне не вчинив,
На подвиг в буднях не спромігся,
Та на повагу заслужив,
Бо сам собі сказав, - Не бійся!
Хто зброю взяв і став у стрій
Щоб рідну землю захистити,
Навічно в пам’яті людській
Залишаться і будуть жити!
І він на шальки терезів
Поклав життя за Перемогу!
Як мало в світі вдячних слів,
Низький уклін, покійся з Богом.
28. 02 2023 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975387
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.02.2023
автор: Мирослав Вересюк