Змій триголовий у душу пробрався
І добре там собі влаштувався.
Заздрість, пожадливість,
Образа чи гнів -
Триголовий жерти захотів.
Принось йому жертву нову щодня,
Інакше він скаже : " Ти - жертва моя".
І як із ним вести війну?
Вірю, подолаєм якось цю біду.
Закричала раптом плоть:
" Хочу їсти, пити, веселитись!"
Й запалала пристрасть вже вогнем,
Розгорається все більше з кожним днем.
А ще й до того весну ждем.
І позаздрив хтось комусь,
Бо захотілося й собі
Дівчину- весну зустріти і закохатися.
Та нема де правди діти -
Гнів, образи, ненависть і зло
Обсіли душу так його.
І мучать, мучать, що і не сила
Сказати: " Дівчино мила, тебе я люблю
Й любов"ю твоєю живу".
А ненажерливий змій свого вимагає
І бідну душу уже поїдає.
Знищити треба його.
І зброя уже є!
Це - піст, молитва, доброчесність.
А твоє, друже, милосердя
Творить дива. Глянь!
Уже й змія нема!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975235
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2023
автор: яся