Якби ж то можна повернутись
У вечір маминих казок.
Хоча б на мить про все забутись,
Й вернуть в дитинство хоч разок.
Зайти в свою стареньку хату,
На лаву сісти, край вікна.
На спогади й тепло багату,
Вона в душі така одна.
… Матусі з ланки ще немає,
Але ось - ось вже прибіжить,
Роботу дома всю владнає,
І будем з нею говорить.
Татусь на тракторі гуркоче,
Ні день ні в ніч дома нема.
Коли за «торбою» заскочить…
І ми удвох. Олі нема –
Сестричка в місті, вже працює,
Тож помічниця - тільки я.
Кришу бур’ян, качок годую,
Гусей, котів та ще - теля.
Корівку Лиску закриваю,
Щоб на город не подалась.
Й щоб не робила – я співаю,
Бо я такою удалась…
Як день - дитинство промайнуло,
Ще швидше юність відійшла.
Вже снігом на виски сипнуло
А я ще ніби й не жила.
Немає вже старої хати,
Все бур’янами заросло.
Те місце навіть не пізнати,
Що найдорожчим нам було.
Давно нову побудували,
Там тато з мамою жили…
Роки ж… мов ластівки літали…
Та швидко в далеч пропливли.
Не зустрічає вже матуся…
Не проводжає до воріт.
До батька я тепер тулюся,
Один він в нас. Один, як світ.
Якби ж то можна повернутись
Хоча б на мить, хоча б разок.
До мами ніжно пригорнутись,
Полинуть в світ її казок.
16.12.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974219
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2023
автор: Валентина Рубан