На усе є свій час. А на біль?
Скільки часу йому?
Крізь сатиновий вечір далеко мережиться світло.
Ось стою - розіпни мою душу,
зігрій і вгамуй..
Хай на сонячнім вістрі отім забрунявиться квітка.
Розпере́жеться небо -
вечірнєє сонце зайде.
Може, станеться диво -
проплачуться хмари щасливі.
Вкотре день не мине -
просто в душу тихцем перейде.
Лише болю
до скону
іти
у думках посивілих.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973572
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2023
автор: Олена Жежук