Немає кари, більшої за ту,
Яку несеш сьогодні ти, народе,
Бо ж розпинають нелюди святу
Твою країну й вірних патріотів.
Все нищать: й ненароджених дітей
У молодих утробах материнських,
Тож кровію земля твоя цвіте
З часів, як Січ упала Чортомлицька.*
Повінчаний з печаллю на роки
Ти знав, що орки гірші хижих звірів,
Катів осатанілих байстрюки**,
Котрі топтали все живе і… віру.
Та час – найліпший лікар і суддя,
Йому підвладне все у цьому світі.
Народе, вірю, знайдеш знаряддя,
Щоб Перемогу викувать до літа!
10.02.2023.
*Чортомлицька Січ (також Стара Січ) — Запорозька Січ заснована козаками на чолі з кошовим отаманом Федіром Лютаєм влітку 1652 року на правому березі Чортомлика — рукава Дніпра[1].
Проіснувала до 25 травня 1709 року, відколи була зруйнована за підтримку запорожцями на чолі з Костем Гордієнком самостійницької політики гетьмана Івана Мазепи.
Дізнавшись про допомогу запорожців Мазепі, царський уряд направив на Січ каральну експедицію під проводом полковника Яковлєва. Прямуючи на Січ, війська нищили козацькі містечка й села. Було спустошено й містечко Переволочне, де Ворскла зливається з Дніпром. Козацьку залогу, що стояла там, було вирізано, а флотилію козацьких човнів спалили.
14 травня 1709 року Карл ХІІ відновив воєнні дії; того ж дня три полки московської армії обступили Чортомлик. Кількасот запорожців, що перебували в той час на Січі, оборонялись, застосовуючи січову артилерію; близько 350 нападників загинуло, понад 150 було поранено. Але запорожцям не вдалося утримати оборону і, сівши на човни, вони подалися вниз по Дніпру. Московські війська увірвалися в Січ, захопили 36 гармат та іншу зброю, в тому числі й козацькі човни. Виконуючи наказ, московський полковник стратив усіх полонених, а потім зруйнував січову фортецю, спалив курені й військові будівлі, після чого спустилися по Дніпру і почали хапати й страчувати навіть тих козаків, які перебували на промислах і не брали участі у військових подіях.
26 червня 1709 року московський цар Петро видав грамоту-звернення до українського народу, де було сказано: «Віддавна відомо про постійні свавілля й непослух мінливих і непокірних запорожців. Як бунтівники й непослушники, вони підлягають знищенню і заслужили страти».
** Байстрюк – зневажл., лайл. позашлюбний син.
Ганна Верес Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973431
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2023
автор: Ганна Верес