Зміїна отрута озветься опісля,
Спочатку – невинний маленький укус
Щемить попри все, проникаючи злісно,
Допоки мій розум зовсім не загус
У тому, чим дихати – людям несила,
Зав’язну в такому – спасіння нема.
Міркую, чи змія сама спокусила,
Чи він вже давно вижидав крадькома.
Пройду обережно по краю?
Не знаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972306
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.01.2023
автор: Оксана Дністран