Чи буде знов Світло? Чи ні?
Над нами вогні прохолодні, -
Палають Вселенські вогні,
Жадані і богоугодні.
Чи будем щасливі? Чи ні?
Чи мусить комусь хтось світити?
І треба тобі і мені
Світ білий навік полюбити!
Чи включиться світло? Коли?
Нам треба діждатися ранку...
А ти пам'ятаєш, були
Ми якось щасливими змалку?
Вставали ми рано тоді
Весною, а більше все ж влітку.
І мрії казкові й прості
Вели нас нерідко за хвіртку.
Нас весело пес зустрічав
І сонце ясне зустрічало.
Привітно хвостом пес махав
І сонце ще не припікало.
Чекали тоді на Землі
Світанку ми, наче причастя.
Світились в душі чималі
Жадання Любові і Щастя.
І Світло було! Будуть ще
Світанки цілком нехолодні.
Блажен, хто зрання пізнає
І Світло, і тіні безодні.
Несвітлі іще Небеса,
І темно, і холодно зранку...
Та Віра в Любов не згаса, -
І це не якась забаганка.
Довіримось ми Небесам!
На Світі розвидниться знову!
Відчиниться, наче Сезам,
Нам брама до Щастя й Любові!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971517
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.01.2023
автор: Рунельо Вахейко