Так кличе пам’ять у минуле!..
Чи й справді щось колись було?..
- А я нічого не забула!..
Хоч щастя... повз мене пройшло...
Він не кохав... мені відомо...
Не линув в небо до пташок!
І зірка перша невідома...
- До нього я робила крок!..
Назустріч не летів коханий!
То я була неначе тінь...
В моїй душі росли тюльпани,
а він не знав таких цвітінь!..
Як загубились... я хворіла...
Розлука до цих пір пече!..
Його ж не знало болю тіло!
Печаль не хмурила очей...
А я блаженною блукала...
по світу горечко тягла!..
- Без нього неба стало мало!
Та повернути... не змогла...
Тепер лиш пам’яті криниця
бриніла ніжністю... теплом...
Стає реальним те, що сниться!
- Я посміхнуся... ми – разом...
12.01.2023 р.
Фото з інету.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970824
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.01.2023
автор: Любов Вишневецька