[i]Іноді достатньо одного погляду в очі людині, щоб зрозуміти: ваші долі нерозривно пов’язані[/i]
[b] Історія перша[/b]
Маленька дівчинка йшла ледь протоптаною стежкою прямо посеред макового поля. Ішла повільно, торкаючись стебел трави своїми долоньками, пестячи їх і голублячи. Вона мріяла. Їй, як і всім дівчаткам у п’ятирічному віці, хотілося бути прекрасною принцесою. Оченята дивились у небо на білі хмаринки, де у променях літнього сонця бачили повітряні замки. А тихий вітерець у цей час роздував поли її барвистого платтячка, грався довгими пасмами незаплетеного білявого волосся.
Задивилася-замріялася так, що не помітила, як до неї приєднався чоловік. Це був кремезного вигляду дядько, могутньої статури, з лагідною посмішкою на обличчі та чорними очима. Він ішов поряд із малою мовчки, здавалося, навіть не дихав: боявся зруйнувати чарівність дитячої казки. Та це продовжувалося не довго. Дівчинка спотикнулася через камінь, заточилася і проорала б носом землю, якби супутник на підхопив її дужою рукою за поперек.
- Ой! – скрикнула маленька перелякано. – Поставте мене на місце! Негайно! Швиденько! Одразу ж!
- Ох, ти, мала, і галаслива! Чого ж верещиш так? – спитав чоловік, ставлячи дівчинку рівнесенько посеред стежки.
- Вибачте, я злякалася… - знічено перепросила та і накрутила пасмо волосся на свій крихітний пальчик.
- А якби впала, перечепившись, то не злякалася б?
- Ще не знаю. Я ж не встигла впасти. Ви цьому перешкодили! – сердито тупнула ніжкою у червоному лаковому черевичку.
Чоловік зчудовано поглянув на дівчинку. Він намагався розгледіти в її очах підступність чи лукавство, але погляд малої був чистий, навіть небесні хмарки у ньому не проглядалися.
- Щось я не розумію твоєї дитячої логіки…Поясни, ти хотіла впасти? І навмисне дивилася не під ноги, а в небо? Тобто мої зусилля тобі допомогти нічого не варті?
- Чому ж одразу не варті? Можливо, це не ти мені допоміг не впасти, а я зупинила тебе, - розсміялася маленька розумниця.
- Як для дівчинки, ти занадто вже розумна… - пробурмотів чоловік, накриваючи її тендітну долоньку своєю величезною.
- Гаразд, поясню, бо як для дорослого, уява в тебе десь загубилась у пісочниці в дитячому садочку. Так от, закрий свої очі міцно-міцно. Та не примружуй їх, а саме закрий руками.
Чоловік притулив долоні до обличчя і спробував поглянути на малу у шпаринку між пальцями. Та помітила цю хитрість і знову заливчасто розсміялася:
- А ти хитрун виявляється! Це так весело! – захоплено вигукнула дівчинка. – Починай уже уявляти! Ідеш ти польовою стежкою. Тебе огортають пахощі макових квіток. І тобі так подобається цей аромат, що дихання стає все глибшим… Кожна твоя клітина тіла насичується духом дикого поля. Непритомність чекає на тебе, і тепер уже твоя черга спотикнутися та… впасти!
Дорослий здивовано відвів руки від обличчя. Поглянув на маленьку розумницю.
- З твоїх слів виходить, що це ти мене врятувала і зупинила?! – вражено прошепотів. – Це ти мені допомогла…
Дівчинка поставила руки в боки, тупнула ніжкою в лаковому черевичку, зморщила носика в примхливій гримасці:
- Та ні ж бо! Ми допомогли один одному! Якби провидіння не звело нас разом, я спіткнулася б і впала, а ти… ти заснув би довгим п’янким сном. Можливо, назавжди.
Вона підійшла до чоловіка так близько, що торкнулася лобом його колін. Вклала в його велику долоню свою і прошепотіла ледь чутно:
- Тримай мене міцно, - і через мить менторським тоном додала, - та не забудь сам триматися за мій вказівний палець!
Ви думаєте, що ця чудернацька парочка повернула назад і пішла геть від небезпечного макового поля? Не тут-то було! Вони преспокійнісінько попрямували собі далі ледь протоптаною стежкою. І хоча пальці їхніх рук були переплетені, дівчинка, як і раніше, дивилася замріяно в небо, а її супутник розглядав камені під ногами, щоб зайвий раз не впасти.
2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969867
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.01.2023
автор: Ірина Вірна