А там так тихо, чути як колише
Пан Вітер, коли вірші пише …
Німі розливи рік – дібров …
Ще й розсміялася нескорена любов.
У тому затишку за них нема прудкіше,
Мов соколята розлетілися думки,
І деякі між них найсміливіші
Торкнулися до губ, щоки, руки …
А там в душі, де не буває голосніше
Від радості, від болю, від туги,
А може легко від простого вірша?!
Але ж вірші бувають вороги …
У тої скрипки десь порвались струни.
Чому ж так голосно вона звучить?
А може це не музика, а луни?
І у житті не світить, а зірчить …
Пан Вітер теж подався у поети,
Списав словами майже цілий світ,
І розлітаються вітринські ці сюжети,
І десь вискакує на пів планети хіт …
Йому б спинитись, ще комусь нашкодить,
Щось ніжно біле перетворить у шмаття,
А він мов на екрані пише коди,
Пошкутильгав назад в чуже життя …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969294
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2022
автор: Дружня рука