В той тихий час, коли нечутною ходою
Німа ніч зійде на свій трон блакитний
І ризу зоряну розстелить над горою, –
З тобою розмовляю я незримо.
Розчулена душа слова твої вбирає,
Навчаючись і вірити, й любити,
Й хвалу любові, як один із гімнів раю,
У слово поетичне перелити.
Але несмілий вбогий звук земної музи:
Безсилий голос мій, і тиха пісня,
І гірко плачу я – дисгармонійні муки
Вриваються у милозвучність вірша.
06.08.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969258
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.12.2022
автор: Martsin Slavo