Вони жили через дорогу. Якихось 10 метрів. Чи насправді цілих 10 метрів. Перетинати дорогу було суворо заборонено. Тож номер 5 та номер 7 лише іноді спостерігали один за одним, робили якісь знаки один одному, малювали на стінах будинків свої чудернацькі картини один для одного і одразу їх замальовували. У 7 було кілька дивних звичок. Все ж 7 була жінкою. Вона неймовірно дзвінко сміялась, уміла дивуватись, захоплюватись, сумувати, обурюватись … Вона витворяла просто неймовірні речі зі своїм одягом, волоссям, обличчям. Це могло видатися смішним, але 5 був у захваті. Це було для нього незвично, щиро, радісно. 5 був дуже серйозним роботом. Ходив завжди тримаючи осанку, не допускав жодних слабостей чи непорядків. Але був справедливим, уважним, готовим прийти на допомогу. Після того, як 5 врятував собаку з-під коліс авто, 7 уперше звернула на нього увагу. Маску було скинуто і справжній 5 видався їй майже героєм. Хоча … чому майже?!
Тож дорогу переходити було заборонено. Пояснювалося це вимогами порядку, необхідною сепарацією особливих членів суспільства, питаннями безпеки дітей, тощо. Вважалося, що роботові достатньо встановити таке обмеження програмним кодом і проблему буде вирішено. Те, що код самонавчається, до уваги не бралося. Роботи слідкували за людьми, дивилися телебачення, брали участь у сімейних розмовах, іноді підміняючи батьків у стосунках з дітьми. Накопичувалась величезна маса інформації. А для того, щоб її впорядкувати, довелося … виробляти цінності. Пріоритети. На щастя, це запозичувалось у людей. А отже, разом зі слабкостями, помилками, сумнівами, боязливістю.
Сьогодні 5 уперше перетнув дорогу.
Це було незвично. Сумніви охоплювали все його єство: від процесора до найдрібнішого кулера. Але йому дуже хотілося підійти до 7. Послухати її голос, а може й доторкнутися до неї. Пересвідчитися в її реальності. Скажете: який там сенс у дотику металу до металу?! Не говоріть так. У людському житті ми іноді торкаємось нічим до нічого. Уявіть собі двох учасників війни, що втратили руки. Їх дотик металом до металу … Тож не у матеріалі справа.
7 дуже уважно дивилась на 5. У її очах – камерах було все: захоплення, страх, радість. 5 пам’ятав безліч людських фраз для такого випадку: «Дозвольте познайомитись», «Я ваш сусід через дорогу», «Ви сьогодні така, як ніколи». Вибачте, але це для нього було аж надто безглуздим.
- Мене зараз затримають і витруть мою пам'ять. Ще й мабуть змінять код. Як мені зробити, щоб я вас не забув.
- Запишіть усе про себе на мої диски. Для цього нам достатньо лише взятись за руки.
Арешт робота виглядав доволі грубим дійством. Це ж лишень робот. В разі чого можна підрівняти, замінити, інсталювати заново. Але для 7 це було наче втратою частинки себе. Так наче хтось боляче ударив. Так, роботам теж буває боляче.
…………………..
Новий 5 уперше побачив 7. Він навіть не звернув увагу на її зовсім незвичну для робота поведінку. Надто емоційну, надто нерозумну, нераціональну. Знову чекати місяці, поки 5 зверне на неї увагу, 7 не хотіла. Неспокій, нетерплячість … Які жахливі риси для робота?! І тому 7 перейшла дорогу. Не довго думаючи, вона взяла його за руку. Віддавши чуже, залишила у нього своє.
Арешт робота – буденна нецікава процедура. Але не для 5. Він відчував, як руйнується його маленький впорядкований світ. Так наче скло монітора раптом розлетілося навсібіч.
Вони робитимуть так не раз, щоб хоча б ненадовго побути разом. Щоб взяти один одного за руку. У цьому триманні за руку так багато всього. Це зустріч і радість, сум і прощання водночас.
Але колись може статися збій. Запис не збережеться. І тоді настане неймовірна самотність. На багато місяців, років, а може і назавжди.
...
Ми теж готові бути іноді роботами. Жити через вулицю. Рука так далеко від руки … . Але потрібно перейти на інший бік.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969181
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.12.2022
автор: Дружня рука