Тієї суботи на подвір’ї нашої школи (теперішнє медучилище) було людно. З усіх - усюд з’їжджалися колишні учні, випускники 1956, 1958, 1959років .Сльози, посмішки, зойки, здивування, обійми, поцілунки усе зливалося у єдиний гамір. Здаля можна було б подумати, що то звичайна шкільна перерва. Можна було б подумати, а насправді це були поважного віку люди, посивілі, в окулярах, а дехто з ціпочками.
І ось ми знов у нашій школі.
На другий поверх піднялись,
Яке тут рідне все до болю ,
Ми ж тут навчалися колись.
Зібрались «діти» сивочолі ,
Уже бабусі й дідусі ,
Зібрались тут, у першій школі,
На жаль , великий не усі.
Зібралися щоб пригадати
Той незабутній день і час,
Як ми дівчата і хлоп’ята
Прийшли уперше в перший клас.
Ой, скільки ж вже минуло років,
Як ми пішли із школи в світ.
Від самостійних, перших, кроків
Багато вже минуло літ.
Тепер при зустрічі зітхання,
Жалі нездійсненних надій.
І запізнілі, вже, признання,
І спогади рожевих мрій.
Згадаєм роки молодії –
Відчуємо під серцем щем.
Бо ж осінь холодочком віє,
І шлях коротший з кожним днем.
Солодка згадка днів далеких
Бентежить і хвилює кров.
Тож ми злетілись, мов лелеки,
Щоб з юністю зустрітись знов.
.
Якраз у ці дні , подумати тільки , півстоліття тому ми закінчили десятий клас Лохвицької середньої школи №1 і пішли у світ широкий , кожен своїм шляхом. Хтось досягнув у житті більших успіхів , хтось – менших , та це не затьмарило радості нашої зустрічі.
Позліталися до рідної школи, колишні, учні, щоб поспілкуватися, згадати, порівняти, порадіти та посумувати. Зустрітись із незабутнім дитинством та юністю. Вдихнути та відчути запах рідного краю , запах своєї батьківщини.Тож поклик рідної землі збирає нас знову і знову туди де залишилось наше коріння, де залишились спогади, де залишились дорогі нам могили. І ось тепер, з відстані років, особливо гостро відчувається потреба повернутись, хоча би на короткий час, туди – де можна з задоволенням пройтись босоніж заповітною стежкою, прогулятися тінистими алеями соснового парку, помилуватися квітучими луками, скупатися у чистих водах чарівної Сули, береги якої поросли духмяною лепехою та м’ятою.
Через роки і відстані, діти війни, випускники 1959 р, 10 –А та 10- Б класів, приїхали на зустріч з однокласниками з Москви, Мінська, Петербурга, Запоріжжя, Харкова, Калуша , Миколаєва, Дніпропетровська, Полтави, Києва.
І ось ми заходимо в клас, з трепетом у серці сідаємо за парти, нас зустрічає по-святковому одягнена , наша люба вчителька уже старенька , Марія Іванівна Дегтярьова. Привітавшись вона розпочинає урок. Згадала свою молодість, розповіла про свій творчий та життєвий шлях. Згадала як уперше в середині п’ятдесятих років прийшла працювати у нашу школу викладачем російської мови та літератури. Це була незрівнянна красуня такою вона запам’яталась усім хлопцям нашого класу , а от дівчата запам’ятали те, що Марія Іванівна уперше з’явилась у класі в чудовій темно – синій сукні з великими світло – голубими квітами. Від Марії Іванівни ми дізнавались про поетів і письменників, про спорідненість наших мов і народів Продовжуючи урок, Марія Іванівна сказала: «Ви всі мої учні, дорогі і любі для мене, бо в кожного з вас я вклала часточку своєї душі і серця. Я рада від того і тішуся тим , що змогла виховати у вас любов до Батьківщини, вірність шкільній дружбі, мені приємно відчувати, що моя наука допомогла хоч комусь із вас у житі ..Я вдячна вам , мої дорогі , що ви не забуваєте і мене» І у старенької учительки з’явилися на очах сльози. Клас мов заворожений мовчав. Якусь мить ще панувала тиша, аж раптом, у єдиному пориві, всі встали, і аплодуючи, вітали свою вчительку. Потім Марія Іванівна кожному з нас надавала слово. Ми розповідали як жили усі ці роки, що змогли і чого не змогли за цей часу. А потім були спогади. Спогади про перше кохання , дружбу, симпатії, і взагалі про все незабутнє.
Згадались теплі, солов’їні ночі,
Старенька хата, ліса, перелаз,
Немов весна твої - зелені очі…
В десятий ми тоді ходили клас.
Згадалось, як блукали між зірками,
І як за руки, вперше, узялись
Літа, що промайнули поміж нами
Мережкою в чарунки заплелись.
Ми розійшлися – кожен своїм шляхом.
На згадку фотокартки та листи –
З роками усвідомили із жахом,
Що вже давно попалені мости.
Що вже давно пішли, від нас , в минуле
Слова, цілунки, мрії, почуття,
А як зустрілися, то призабуле
Знов повернулося із забуття.
Знов пригадались солов’їні ночі,
Старенька хата, ліса, перелаз.
Немов весна – твої зелені очі…
В десятий ми тоді ходили клас.
Невблаганний час забирає в минуле усе нові і нові роки. І якщо в дитинстві вони плелись нескінченою чередою, а в молодості ми їх просто не помічали, то тепер літа летять, мов на крилах, і ми з сумом усвідомлюємо, що їм не буде вороття.
Мабуть якраз через це ми і збираємось на ці зустрічі Мабуть саме тому вони такі дорогі для нас, не дивлячись на те, що це всього лиш прекрасна ілюзія
Під кінець зустрічі, звичайно ж, була каша і до каші, були пісні нашої молодості під гітару біля багаття, були безкінечні спогади, розмови. І так же як і в далекій молодості нас чарували далекі зорі і тьохкали солов’ї. Зустріч закінчилася далеко за північ.
***
Та вже рік по тому більшість із нас знову зібрались під стінами рідної школи, бо 6 квітня 2010 року невблаганна смерть забрала з життя нашу лубу вчительку. . Дар до вчителювання у Марії Іванівни Дегтярьової був від Бога, саме тому її любили, і щиро, поважали усі її багато чисельні учні. Ще минулого літа, ми випускники 10 класу Лохвицької С.Ш. -№1 1959 року, запросили на зустріч з нами нашу вчительку, яка останнім часом була у нас класним керівником. Тримаю у руках світлину, на ній випускники 1959 р., а по центру Марія Іванівна, така рідна і дорога. А сьогодні…..
сльози на очах у нас – тих хто прийшов провести у останню путь дорогу людину.
Марія Іванівна була, високоерудованою, сумлінною вчителькою, за що в 1961р першою в районі отримала високу нагороду «Відмінник народної освіти УРСР». Велику любов і повагу своїх вихованців Марія Іванівна завоювала добротою, ласкою, теплом своєї душі. Ще довго будуть згадувати Лохвичани з вдячністю дійсно «народну вчительку», яка прикладом свого життя стверджувала ідеали доброти, інтелігентності, високої моральності і професіоналізму Вона вільно володіла та оперувала текстами, цитатами з літературних творів російських класиків, тому її уроки завжди були змістовними та цікавими.
Те добро, яке Ви засіяли у наших, дитячих, душах буйно проросло і дало, чудові, сходи. Багато ваших вихованців продовжили вашу справу – стали вчителями. Ви були для нас взірцем багато в чому.
- Ми, колишні її учні, глибоко сумуємо з приводу непоправної втрати, і низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю .шанованої людини. Висловлюємо почуття вдячності поваги, любові, захоплення дорогою нашою вчителькою. Дякуємо долі за те, що на нашому життєвому шляху зустрілась така прекрасна людина – учитель від Бога, наш наставник і порадник..
Більша частина, нашого, життя позаду і багатьох уже немає серед нас. Тож давайте пом’янем добрим словом учителів та однокласників, вічна і світла їм пам’ять. Допоки ми живі, допоки і житиме пам’ять про тих кого уже немає поміж нас.
Пом’янем вчителів, однокласників, друзів по школі
Хто пішов за межу, не судилося більше пожить.
Постоїм, помовчим – пом’янемо в, скорботному, колі.
Пригадаєм і серце , від того, у нас защемить.
Та не будем гадать хто тепер , із нас, кане у Лету.
Хто піде назавжди і коли. чий , скінчиться політ.
І чий образ лишиться у пам’яті, та на портреті.
І який на землі по життєвий залишиться слід.
Євген Уткін
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968672
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.12.2022
автор: євген уткін