У мене немає потреби це розуміти (проза)

У  нього  не  було  імені.  Лише  незначні  спогади.  Кілька  уривків  розмов  зі  своїм  творцем  –  конструктором.  Якось  мимохіть  він  сам  себе  назвав  Немом,  тобто    тим,  у  кого  нічого  немає.  Його  конструктором  був  надміру  екстравагантний  у  своєму  містечку  вчитель  інформатики.  Такий  собі  невдаха-геній.  Нем  так  і  залишався  б  чудовою  іграшкою,  можливо  розвагою  місцевих  дітлахів  та  дорослих,  якби  не  дивний  збіг  обставин.  Пошкоджений  код  для  самонавчання  дивним  чином  став  придатним  для  самостійного  існування  та  логічних  дій.  Оскільки  вирувала  війна,  то  дивний  одяг,  надміру  бліде  обличчя  Нема  не  видавалося  нікому  навколо  ані  дивним,  ані  нелюдським.  
Україна  палала  під  агресією  здичавілого  сусіда.  Нелюдське  стало  чимось  звичайним.  Ґвалтування,  вбивства,  тортури  …  Це  те,  з  чим  прийшов  на  цю  землю  рашист.  Нем  спочатку  не  розумів  взагалі  сутності  того,  що  відбувалося  навколо.  Але  щоденне  життя  його  навчало  …
Першим  учителем  був  собака.  Голодний,  покинутий  усіма,  а  можливо  просто  такий,  що  залишився  зовсім  самотнім.  Собака  сидів  біля  порогу  будинку  і  нікуди  не  йшов.  Голод  нищив  його  тіло,  спрага  ставала  нестерпною,  але  він  нікуди  не  йшов.  Тому  що  саме  тут  був  його  дім.  Нем  спробував  вирішити  його  проблему.  Кілька  днів  він  шукав  для  собаки  хоч  якусь  їжу  та  воду.  Але  нажаль  було  запізно  …  Цей  випадок  дозволив  Нему  зрозуміти  важливість  дому.  Зрозуміти,  чому  так  важливо  бути  звідкись,  адже  це  частина  твого  Я.  Чому  Нем  допомагав  собаці?  Спочатку  він  не  знав  відповіді  на  це  запитання.  Але  потім  все  стало  на  свої  місця:  порожнечу  потрібно  було  заповнювати  і  на  щастя  цей  процес  розпочався  із  чогось  доброго.
Другим  учителем  була  Катя.  Маленьке  зовсім  дівча,  що  не  могло  вибратись  з  пошкодженого  будинку.  Так  виглядало,  що  їй  зовсім  не  було  кому  допомогти.  Катя  усілася  йому  на  плечі  і  вони  довго  ходили  містом  під  звуки  вибухів  та  сирен,  шукаючи  будинок  її  тітки  з  дядьком.  Нем  просто  слухняно  робив  усе  те,  що  вона  його  просила.  Чому?  Ця  маленька  істота  знала  більше,  ніж  він.  Її  життя  виглядало  набагато  більшою  цінністю,  ніж  життя  робота.  Тож  усе  було  цілком  логічним.  Поступово  у  Нема  виробилося  правило  поведінки:  допомагати  усьому  живому  і  у  цей  спосіб  здобувати  свою  цінність.  
Вчителі  змінювалися,  а  правило  залишалося  незмінним.  Лише  одного  разу  Нем  був  дещо  заскочений  неймовірним  егоїзмом  одного  із  чоловіків,    що  відбирав  одяг  у  слабшого.  Тоді  він  ще  не  знав,  що  у  таких  ситуаціях  так  само  доречно  втручатися.  

Кілька  озброєних  чоловіків,  що  розмовляли  незнайомою,  аж  надто  різкою  для  мікрофонів  робота  мовою,  упіймали  на  вулиці  хлопця  і  дівчину.  Тримаючи  їх  обличчям  до  землі,  ці  здичавілі  істоти  перебирали  їхні  речі,  шукаючи  телефон.  Нажаль,  телефон  було  знайдено.  А  у  ньому:  десятки  фотографій  будинків  з  військовими.    Як  і  кожна  з  подібних  історій,  ця  мала  б  закінчитися  так  само  трагічно.  Але  перед  бороданями  раптом  виріс  з  нізвідки  дуже  дивний  чоловік.  
- Ти  кто,  лєжать  …
- У  мене  немає  потреби  це  розуміти.  
Залізні  руки  дуже  швидко  зробили  свою  справу.  Що  можуть  зробити  кілька  пропитих  просякнутих  наркотиками  тіл  проти  залізних  рук  робота?!
Нем  замислився:  хіба  зараз  я  підтримую  життя?  Щодо  цих  двох  на  землі?  Так.  Щодо  цих?  Ні.  Чому  ж  тоді  я  так  учинив?  Відповідь  була  очевидною:  життя  того,  хто  убиває,  не  має  цінності.  Але  ж  Нем  також  убив.  Убив,  захищаючи  тих,  чиє  життя  має  цінність  …  Його  процесор  просто  розривався  на  частини  від  тисяч  думок  та  моделей.  Людина  просто  користується  емоціями,  інстинктами  …  .  Робот  будує  моделі,  аналізує,  прогнозує  …  Дивним  чином,  чинити  справедливість  виявилось  найбільш  логічним  рішенням.    
Марія  та  Тарас  забрали  його  з  собою.  Так  звали  його  нових  друзів.  Вони  взагалі  не  розуміли,  хто  перед  ними.  Стрес  робить  свою  справу.  Тож  просто  хорошого  чоловіка  вони  потягнули  за  собою  у  найближче  сховище.  
Тут  Нем  знову  побачив  Катю.    
Пізно  увечері  вони  сиділи  вчотирьох  і  про  щось  розмовляли.  Хоч  ні.  Нем  переважно  мовчав.  У  нього  з’явилося  дивне  відчуття.  Щось  таке  наче  «бути  між  своїх».  

У  місто  повернулися  українські  військові.  Нем  розумів,  що  життя  змінюється  у  позитивну  сторону  і  для  нього.  Тим,  хто  втратив  документи,  їх  дуже  швидко  повертали.  Перевіряли  лише,  чи  не  йшов  на  співпрацю  з  ворогом.  Сотні  чоловік  готові  були  підтвердити  його  ідентичність,  хоч  знали  лишень  це  дивне  ім’я  Нем.  Пів  міста  вважало  його  героєм.
Тож  дуже  швидко  він  став  Миколою  Старченком  та  оселився  у  давно  ще  до  війни  покинутому  будинку.  Його  дещо  дивне  потемніле  від  вогню  та  пилу  обличчя  ні  в  кого  не  викликало  підозри.  Невміння  посміхатися  …  Це  теж  пояснювали  війною.
Котра  невдовзі  закінчилась.  Тож  потрібно  було  визначатися  з  тим,  що  робити  далі.  Микола  Старченко  чомусь  вирішив  стати  вчителем  інформатики.  Мабуть,  це  було  те,  що  він  вважав  у  собі  цінним.  
Цікаво,  чи  зможуть  розпізнати  діти,  що  перед  ними  робот.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967457
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.12.2022
автор: Дружня рука