Бур’ян мироточить, звиваючи антиікони,
моря горизонтів, мов мирра чи пиво, під комір
стікають лимонному сонцю, так гірко та в’язко
й до біса настирно застигли слова після коми,
які надіслала в телегу далеко, немов до Аляски
мій синтаксис — жертва тривоги, прогресу обсесій,
ніколи не ставлю крапок, ти ж іще поверне́шся?
Ніколи не п’ю аж до дна, забобонна мана випиває
мій сон і ніяк не нап’ється, живи, моє серце,
як Contra spem spero, у шумі машин, бігорусі трамваїв
ти гіпсокартоном обшите без правил двохстіння,
коробка в коробці, пакетик в пакетик, тихіше, спокійно,
і кластер мікробних галактик обняв холодильник
космічно, уже не готую так смачно, зливаюся з тінню,
як бачу офлайн біля твого обличчя. Крапки народились.
Пречисті пейзажі краплинно туманять розмови останні.
Вони ще обірвано скиглять, як лис у цупкому капкані.
Щоб вбити надію, крапки народились у теплому серпні,
і стало так чітко й нестерпно, так ясно й нестерпно.
Лимонному сонцю вклонився мій лис, він зализує рани.
© Олена Галунець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967372
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.12.2022
автор: Олена Галунець