Зранені села під натиском змін спорожніли.
Він береже джерело, наче сторож Нілу:
всіх крокодилів прогнав — квітам дав напитись.
Стомлений бабин кіт — хвіст як дріт, вушка з китиць —
мовби старезний аскет в українських скитах.
Ки-и-иць-киць, іди-но, підбитий мій воїне світла,
будемо разом ганяти цю нечисть вітром.
Мельника син королем став, убрався в піксель.
Коте в чоботях, тупих людожерів місять.
Чо-о-орні котли. Сірі миші притихли в стрісі,
ми їх розбудимо,
будемо людяні
навіть у пеклі.
Клин журавлів
в небі розмив
стиль ар-деко.
Хмари сплелись пелюстками з мазків півоній,
пензель із шерсті швидкий — рій думок півсонний.
Магія муркоту гріє теплом долоні,
Казка шепоче до Ночі: «Іди вже, сестро»…
Місія — в місиві днів зберегти мистецтво.
© Олена Галунець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967371
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.12.2022
автор: Олена Галунець