Там, де ліс, Святії Гори,
кошенятам довелось,
народившись, стріти горе!..
- Бомби дітям сипав хтось...
Вибух знову... Зовсім близько!
Страх малих не полишав...
Дощ з уламків... у колисці!
Не витримує душа!..
Та й не витримала в мамки!
Під ребром застряв шматок...
Не побачить вже світанків!..
Горечко у діточок...
Обнімали мертву неньку
й так кричали до небес!..
Та ніхто не чув маленьких...
Де війна – нема чудес...
Знову вибух! Горя більше...
В справжній рай пішли малі!
- Лиш одне дитя ще дише
у пекельному вогні!..
Скільки днів воно не їло?!
І так довго плакало!..
Обгоріле змерзле тіло
ждало матінки тепло...
Раптом тут чиїсь долоні
обняли слабке дитя!..
Сохнуть слізоньки солоні!
Зміни сипались в життя...
Наче крила янголяти
в другий світ несли мале!
То була... неначе мати!..
Та, що тільки щастя шле...
Небо стало синім-синім!
Десь поділись всі хмарки...
- Дарувала лиш єдинім
доля довгії роки...
26.11.2022 р.
Фото мого Щасливчика...
Не всіх росіяни убили в Святогірську...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966719
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2022
автор: Любов Вишневецька