Він за мене небо, так просив жадано
Від любові гинув, воскресав не раз
Десь слова губились у пороші хмари,
Думки розбігались немов та отара
Та лягали в'яло у скупих рядках
А я несла свічку до святих, спокуту
Ті дивились строго і мовчали вслід
І нечула Голос! Що з світів забутих
Кликав до бестями... колихався світ
Від того безумства, небо почорніло
Одиноке серце ніжності хотіло,
Незабув ті очі що іще з колиски
На нього дивились первозданно чисті
Бігла вже до храму іншого, ридала
"Чом Дозволив Боже так роздерти крила
Що я так в нестямі гріх отой впустила?!"
Під епітрахилем руки цілувала,
В скелях саркофагах зцілення шукала
Не зігріло слово, гірше пронизало
Розпинало знову у мені мене
На хрести дивилась у воротах храму
Велич рукотворна чи хранить святе?
Дзвони відбивали мої дні останні
Рахувать не стала, йшла не помічала
Як скінчився шлях, у стіну бетонну
Очі упирались, серце заклякало .
І біси закляті з сплячки повставали,
Хоровод водили, сперечались гучно
Хто у путь останній тмяного світання
Поведе мою скам'янілу душу
Колихались віти мов нещасна мати
Почорніє з горя завтра від утрати
Хибке підвіконня більше не лякало,
І безодня чорна видавалась раєм
Вже не кликав голос, лише муки стогін
Обіймав розпяття, від безсилля млів
У риданнях падав, знов спинавсь на ноги
Як в смертельній пастці зачманілий звір
І молилось знову скільки було сили
Те Велике Серце билось крізь віки
Вимолив для мене дні мої щасливі
Затишнії ночі ,ранки золоті
Хіба тоді знала що Господнє військо
Стало кругом мене ...зграї здичавілій
"Припинити миттю те бісовське дійство!"
Прогриміло небо Гласом Гавриїла
Знизійшло спасіння з голосом Тараса!
Нагадало серце як любити вміє
І в рядках поета упізнало раптом...
Того хто молився гаряче і палко
Розтопив сльозами душу затверділу
Золоту стежину, вистеляли зорі
До Святого Храму , в сяйві ореолів
Мрій юнацьких спомин про любов нетлінну
Михаїл Архангел обіймав як тато
Лікував хвороби одібрав всі страхи
В золотім убранні - Гавриїла шатах
Бачила когось..він ішов повільно
Розсівались хмари і... о Боже Святий !
На коліна впала! То душа розпята
Та що так молилась не дала згубитись
В копоті неправди, з чортом полюбитись.
03.11.2022
Вірш присвячений двом людям -поетові Василю Симоненку, а також моєму духовному наставнику, гіпнотерапевту і регресологу Тарасові Мачулі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965599
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.11.2022
автор: Даяла Симон