Що ж ти, осене сивочола,
Так явилася чудно мені?
Здивувалась я, чи приснилося,
Чи було це, насправді, чи ні…
Груші – яблука зарум’янені,
Ще й пузаті дзвенять гарбузи
Напилися води, вмиваються,
В прохолодній розсілись росі.
Чорнобривці, айстри, майори -
Забагрянились майже усі !
І милуюся, і дивуюсь я,
Неповторній осінній красі!
А травиця, мов причмелена -
Землю вкутує своїм теплом…
Горобцями надпиті соняхи
Низько кланяються їй чолом.
А вітрисько - юний парубок,
Кружить вальси, ще й гопака б’є!
Різнокольоровим падолистом
Застилає - що навкруги є.
І були в цих дивах осінніх
І екстаз, і жага до життя
Коли знаєш - вже не повториться,
Бо немає назад вороття…
Як чарівно... налюбуюся...
І нап’юся, як спраглий краси…
Ти мене в люту стужу, осене,
Хоч разок ще сюди запроси…
В. Ф.- 05.11. 2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965263
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2022
автор: Веселенька Дачниця