Російські знов крилаті вбивці летять в наші домівки
Іще не знаєм навіть, що буде через декілька хвилин
У снах надія на життя луна, рідні відправлені листівки
І море мрій про здобуття іще незнайдених життя вершин
Та все навкруг здригається, не встигнувши проснутись
У голові думки тремтять від звуків що лунають знов
Бо мікрофон зриває спокій і лиш дає нам час здригнутись
Від шоку – знову й знов луна сирена, закипає наша кров
Немає світла, ти не можеш зрозуміти, що уже навколо
Прильоти за прильотами руйнують твоє місто за вікном
Прощай мій стадіоне, прощай музей, прощай і школо
І бачиш наче у кіно коли ракета пролітає за твоїм стеклом
Проходять лиш секунди, знову вибух і тремтить підлога
Здається дім тримається на грані і здається лише мить
Несешся знов роздягнений в підвал, луна «ТРИВОГА!
Лиш відчуваєш як за стінами народ кричить, кричить
Навкруг туман, розруха, та іще ніхто з нас не проснувся
Лиш темрява й ліхтар на голові допомагає в темноті
Хапаєш на ходу дітей сусідських до яких недотягнувся
Їх під обвалами залишилась рідня у бездни пустоті
І твої сили стануть ніби їх щитом щоб вижити сьогодні
Багато жертв, і дім твій нова ціль для вбивць російських
Знов будуть виживші сидіть не один день іще голодні
Але живі іще в підвалах під завалами в стінах вузьких
Переживем і цей нечесний бій і знайдемо в життя ми вихід
Російські вбивці кожен день наступний будуть помирати
Їх тисячі і сотні тисяч нам життям заплатять за свій хід
Із кожним днем сильніші ми стаємо, навчились виживати
31.10.2022 (Яресько Я.М).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964405
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2022
автор: Ярослав Яресько