+ + +
Выхваченная из тьмы ветка света,
первая изморозь этой осени,
подвешенная соснами лёгкость небесного дыхания остужается, оседает,
взблёскивает на солнце гусиное мерцающее ожерелье –
надо говорить о том, как мы все изменились за это время,
замечать усталость в глазах, утешение в пении,
надо именно сейчас, при этой черноте ценить оставленное нам право
радоваться тишине, радоваться голосу,
улыбаться животным, что даже во мраке не теряют своей доверчивости.
Что изменилось в моём языке? В нём появилась ты. В нём появилось твое присутствие. Будто в доме, где все спали, кто-то засветил окно, и теперь нельзя не учитывать эту наполненность тьмы огнём и смыслом.
Смещённый источник света, ветка, что упруго сопротивляется первым дождям, роскошь отчитывания, роскошь возвращения –
всё изменилось, ничто не будет таким, как раньше,
всё нуждается в смелости –
смелости называния
и произнесения вслух.
Не бойся, речь тебя не предаст,
когда ты захочешь объяснить,
отчего у нас с тобой нет шансов,
не бойся, речь объяснит, почему мы ходим во мраке,
не в состоянии оторваться друг от друга,
почему нас пугает наша взаимная зависимость, почему нас приводит в ярость наша взаимная отдалённость.
Чёрные звери любви рвутся с поводков на голоса детей.
Кто попробует бросить вызов покорности с равновесием?
Сражайся, ветка, на ветру, пой перед наступающей ночью.
Речь нуждается в тех,
кто говорит тихо
и молчит убедительно.
19.10.2022
(Перевод с украинского)
+ + +
Вихоплена з темряви гілка світла,
перша паморозь цієї осені,
підважена соснами легкість небесного віддиху остуджується, осідає,
зблискує на сонці гусяче мерехке намисто -
слід говорити про те, як ми всі змінилися за цей час,
зауважувати втому в очах, втіху у співі,
слід саме тепер, саме при цій чорноті цінувати залишене нам право
тішитися тиші, тішитися голосу,
усміхатися тваринам, які навіть у мороці не втрачають своєї довірливості.
Що змінилося в моїй мові? В ній з'явилася ти. В ній з'явилась твоя присутність. Ніби в будинку, де всі спали, хтось запалив вікно, і тепер не можна не зважати на це наповнення темряви вогнем і сенсом.
Зміщене джерело світла, гілка, що пружно опирається першим дощам, розкіш відчитування, розкіш повернення -
все змінилося, ніщо не буде таким як раніше,
все потребує сміливості -
сміливості називання
і промовляння вголос.
Не бійся, мова не зрадить тебе,
коли ти захочеш пояснити,
чому в нас із тобою немає шансів,
не бійся, мова пояснить, чому ми ходимо мороком,
не в змозі відірватися одне від одного,
чому нас лякає наша взаємна залежність, чому нас вибішує наша взаємна віддаленість.
Чорні звірі любові рвуться з повіддя на голоси дітей.
Хто спробує кинути виклик покірності й рівновазі?
Бийся, гілко, на вітрі, співай проти ночі, яка заступає.
Мова потребує тих,
хто говорить тихо
і мовчить переконливо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963570
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 22.10.2022
автор: Станислав Бельский