Мінливий вечір тихо млів
та час лягав прядками...
Думки, які не варті слів,
принишкли між рядками...
Ковтає обрій сонця диск,
насичуючи пузо.
У груди відчуваю тиск
від вітрового глузу.
Та все ж іду завжди вперед,
вглядаюсь в очі Карни*.
З боків простерся очерет
миттєвостей бездарних.
Не озираючись назад,
крокуючи в майбутнє,
я тут і зараз – певний лад
Небес в душі присутній.
Стезею серця навпростець,
переймом манівцями*,
у вічність йду я, бо кінець –
початок між кінцями...
І буде день, і буде ніч,
і плин буття по колу.
Поміж суттєвих протиріч
знайдеться місце слову,
яке поєднує світи
та трансформує дійсність,
де будем з розумом на "ти",
бо матимем сумісність.
Мінливий вечір тихо млів
та час лягав прядками...
Думки, які не варті слів,
принишкли між рядками...
04.09.2021
*Карна в слов'янській міфології є символом циклічності буття і рухом всесвіту по колу, покровителькою відродження і перевтілення.
*переймом манівцями - іноді обминаючи що-небудь стороною
–––––––––––––––
Картинка з інтернету
–––––––––––––––
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962480
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.10.2022
автор: Олена Студникова