Ой , чого ти плачеш , вербо кучерява?
Чого розгубила листочки свої ?
Чому твоя доля , наче чорна хмара?
В огні обгоріли коси чарівні...
Купаю я гілля , змиваю журбу я,
Нап'юся водички із лона ріки,
Може ще окріпну , бо щось знемоглася,
Освіжу коріння , стовбур і гілки.
Я бачила небо над лугом палало,
Лебедине згоріло в сухостої гніздечко.
Лебедята горіли ... моє серце ридало,
А поранений лебідь кричав недалечко.
Лебідка крильми діточок захищала...
Із останньої сили билась об берег ріки.
Та горів очерет,не згасала заграва...
Біль такий , не забудеш й роки.
В небі гуркіт...Тріщало у полум'ї гілля,
Земля , аж здригалась від грому...
Страшна та війна, то - людське божевілля,
Не потрібна ніколи й нікому!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961051
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2022
автор: Калинонька