Зізнання рядового Петренка сержанту Оксані

Летить  земля,  горять  світила,
Ідуть  в  темніючу  блакить.
Ніхто  із  нас  не  має  сили
Їх  погасити,  чи  спинить.

Бо  все  існує  по  закону
І  по  уставу  всіх  епох,
Гасають  коні  ескадроном,
Шикує  строєм  зграю  вовк.

Але  буває  що  без  правил,
Без  логік,  формул  і  основ,
Все  з  ніг  на  голову  поставить  
І  робить  все  не  так  любов.

Тоді  висять  у  небі  дині,
Між  ними  сонце,  як  ліхтар.
І  лізу  я,  тобі  єдиній,
Його  тягати  поміж  хмар.

Припру  на  схід  його  старанно,
На  захід  потім  почеплю,
Щоб  ти  побачила,  Оксано,
Як  міцно  я  тебе  люблю.

Бо  від  великої  любові
Аж  уривається  терпець,
І  мчу  до  тебе,  рву  підкови,
Стаю  міцний,  як  жеребець.

Хай  сто  гармат  мене  оглушать,
А  від  тебе  не  відступлю.
Ти  так  мені  запала  в  душу,
Що  я  як  танк  тебе  люблю.

За  детонацію  "Армати",
За  трупи  орків  на  броні,
Миліша  ти,  -  не  розказати,
Як  ти  сподобалась  мені.

Я  ради  тебе  можу  море,
У  став  за  штабом  перелить,
У  воду  висипати  зорі,
Не  завагавшись  ні  на  мить.

Зроблю  щоб  нам  шуміли  хвилі,
Об  п'яти  лащились  обом,
І  про  кохання  муркотіли
Великим  лагідним  котом.

Тоді  в  зірчасті  води  ставу
Звелить  стрибнути  нам  любов,
Бо  в  неї  правлять  не  устави,
А  прибабах,  що  будь  здоров!

І  навіть  я,  хто  в  полі  бою
Водив  по  правилах  "Булат",
Башку  гублю  перед  тобою,
Твій  вірнопідданий  солдат.








адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960878
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2022
автор: Леонід Луговий