Олександр Шаповал - заслужений артист України, соліст балету Національної опери, загинув у бою на сході України 12.09.22
Був у театрі він солістом,
Де роль не грав, а проживав,
Де свої очі змістом,
Як ритм у танці відбивав.
Був Федеріко і Корсаром,
Тібальто, Майстром, Лукашем.
То дихав, наче пічка, жаром,
То розростався споришем.
У всьому був він особливий:
Обличчям гарний і стрункий,
Щирий, беззлобний, незрадливий,
У перемовинах легкий.
Любив дітей, дбав про дружину,
Минуле роду вчив на слух.
Учням у коледж ніс жоржину,
Яка містила танцю дух.
А як війна пустила киї,
В тероборону записавсь.
Два місяці тримав він Київ,
А потім в ЗСУ подавсь.
В окопі спав, метав гранати
В тих, хто наш день рвав на шмаття,
Випробував хиткі канати,
Де піджидала смерть життя.
Лив віру й честь на корінь роду,
Любив свій край, як Одіссей.
Стояв за правду, за свободу,
За щастя рідних і дітей.
Та станцювавши крайній танець
В балеті "Геть від нас, кроти!»,
Чесноти склав свої у ранець
Й примкнув до Божої чоти.
Болить нам.. Був з таланту зшитий!
І сонце дарував усім!
Йому б ще жити, жити й жити,
А він пішов…. У сорок сім…
Вічна пам'ять Герою! Вічна слава!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960029
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.09.2022
автор: Крилата (Любов Пікас)