Все менше у тобі того,
що так раніше чарувало,
згасає у душі вогонь,
чуття лишивши на поталу…
Свічадо гасне в вишині,
під ноги осідає вечір
у нерушимій тишині
і сумом огортає плечі.
Не умирай поки живеш,
але живи і після смерти!
Життя, обернене на треш,
не уникає круговерти,
коловороту сподівань
і виру звичок та рутини,
а заздрощі, огидна твань,
взнаки даються щогодини…
Живи розкуто, ніби птах,
як вітер у небесній висі,
із посмішкою на вустах
і гаслом на фамильнім списі:
«Не вір, не бійся, на проси!»,
бо у житті усе минає,
і, як було у всі часи,
воно само – на небокраї…
Тому живи і пий до дна
свою гірко-солодку чашу
чи келих доброго вина,
не забувай про дружбу нашу!
Зустрінемося ще не раз
у інших виміру площинах,
та пам’ятаймо повсякчас –
у світі справжні є мужчини!
17.09.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960007
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.09.2022
автор: Олександр Мачула