Боже, його благослови.
Коло замкнеться, коли вульгарне літо відкриє центральні ворота,
Він піде, і ніхто його не згадає словом тихим, не злим.
Голкою, гострим ножем я їх воліла б у відповідь сильно вколоти,
Тому що я на все готова була, щоб бути поруч із ним.
Вирви із серця, голови.
Бачиш, він зламує хрести,
Суджені стати комусь вагомим доказом муки, комусь - оберегом,
Я знаю, як йому болить, я молюсь на щойно свіжий емейл.
Плачуть старі голлівудські фільми з наших трагедій про комплекси, его,
Якщо хтось ще з невдах таке й повторив, надіюсь, жоден не вмер.
Бачиш, зуміла це знести.
Вірю, усіх переживу.
Спробують інші зайняти місце серед заявок на кепський притулок
В країні дорогих чудес, у якій носити траур - то тренд.
Зміна епох розриває навпіл фантик з солодко-солоним минулим,
Він піде, не судилось йому тут стати першим серед легенд.
Вірю, не зійде на криву.
Тільки його благослови.
Посмішка щира нехай не сходе, чуєш, Сам знаєш, з чийого обличчя,
Дай сили та натхнення, кпинів шматок, вина ковток і мені.
Ніби лавсторі нова гряде, і янголи звісно найкращого зичуть,
Позаду язиком виводи своє ім'я на голій спині
Той, хто, із ким варто на "ви".
коло замкнулось...
20.07.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958342
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.09.2022
автор: Амідала Саудаде